Лишь с годами понимаем: все мы - родом из детства,
И всё чаще нам снится наш родительский дом.
И туда мы стремимся по велению сердца,
Все дела оставляя в эти дни на потом.
Мама рада сыночку и скрывает недуги,
Всё жалеет его, ведь сынок уж седой,
Рассказать можно только подушке-подруге,
Как, украдкою, крестит сына в след со слезой.
Стар отец, плохо слышит и видит уже,
Но в саду ещё что-то пытается сделать.
Занесла далеко сына жизнь в вираже,
Так сложилась судьба. Ничего не поделать.
Постараться успеть обогреть, обласкать стариков,
Огород им вскопать и обрезать в саду виноград,
Поклониться им низко, обычай таков.
И... опять возвратиться к любимой... назад...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
