Какой бы ни казалась длинной
Земная наша жизнь, но все ж
Всех не пройти ее тропинок,
И всех лучей не соберешь.
На все улыбки не ответишь,
Не успевать обречены.
О, Боже! — хорошо на свете,
Но видно там нужнее мы.
Завидовал всегда я птицам,
Хотя за мною крался страх.
Коль с жизнью суждено проститься,
Уйди с улыбкой на устах.
* * *
Опять в ночи заря остыла,
И снова низких туч постой;
Днём ясно и лучисто было,
И ветерок играл листвой.
Мрак скажет фразу веско, мощно,
Перед глазами став стеной...
Да, от тоски не отвернешься,
Коль место есть ей под Луной.
* * *
Да будь ты хоть в пустыне Гоби,
Или в иной там — «дрице-ца», —
Себя из-за краюхи гробишь,
И так — до самого конца.
А если честен ты, к тому же,
С работы не сопрешь гвоздя,
Обязан знать, что деньги — лужи
Простого летнего дождя.
Мантуль пока не очумеешь,
Припоминая чью-то мать.
Коль гробить, грабить не умеешь,
Изволь тогда свой горб ломать.
* * *
И все же нас ждт не гибель,
Нас ждёт необычный полёт;
Этот полёт невидим,
Для тех, кто в навозе живёт.
Пусть это — предположение,
В надежды вошедшее дух, —
Не верю в уничтожение,
Желаю, чтоб страх мой потух.
Да, страха над нами лезвие,
И высший над нами суд...
Ничто в пустоте не исчезнет,
Но примет иную суть.
* * *
«Печально я гляжу на наше поколение:
его грядущее иль пусто, иль темно».
(М. Лермонтов)
Увы, не ново явление,
И вздох далеко не нов:
Каждое поколение
Достойно печальных слов;
Но возразить, однако,
Хочу на слова те:
Всегда, поколение всякое,
Живет не в одной темноте.
* * *
Разлука тебя победила, —
Тебя я не вправе винить...
Исчезла чудесная сила,
Пропала слепящая нить;
Умчались прекрасные звуки,
Погасли мечты огоньки...
К тому существуют разлуки,
Чтоб в сердце вскрывать тайники.
* * *
Упала, упала звезда;
Упала за лес, за болото.
Неужто идём в никуда,
Исчезнем бесповоротно?
Неужто — все — времени сыть?
И все мы не больше чем листья,
И сможет нас погасить
Минуты штампованной выстрел?..
Не пыли бессмысленный плен,
Нас ждёт и покоя шёпот...
А падают звезды затем,
Чтоб стать продолжением чего-то.
* * *
Опять я это говорю:
Наивно, все-таки, гордиться,
Тем, что умеешь петь как птица,
Встречая радостно зарю.
Мы от своих уходим вёсен,
И все короче жизни нить...
Есть кто-то поважнее песни,
Она тому должна служить.
* * *
Шуршит трава, журчит вода,
И блестки плещутся в низине...
Пока еще служу богине —
Она — земная красота.
Но это мне не навсегда —
Она останется под небом,
За мною не помчится следом,
За радужные ворота.
* * *
Ты улетаешь словно птица,
Себе ты прочертила путь...
Заря, конечно, разгорится,
И синь избавится от пут.
И травами покроет гари,
Опушки вспенятся от дрём...
Придёт заря уже другая,
Помолвленная с сентябрём.
* * *
Ты не жалей летучих дней:
Промчались, так уж получилось...
А солнце — что с утра лучилось?
А речка? А стрижи над ней?
Хватало горечи и слез.
Всё промелькнёт, а как иначе.
И седина твоих волос —
Лишь часть дороги обозначит.
* * *
Иной своим стихам дарует свет —
И это щедрый дар большого сердца,
И люди видят в нем единоверца...
Тот греет, кто и сам был обогрет.
* * *
Подобно ливню силимся пролиться,
Подобно ночи — вьюжим в феврале;
Все, кажется, в дальнейшем пригодится,
Что схвачено и спрятано в норе.
Все, кажется, достигнем и объемлем,
Расширим нашу узенькую клеть...
И все же мы пришли на эту землю,
Чтоб очень много в жизни не успеть.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.